Перебування єврейської держави в оточенні ворожого до неї арабського світу стало причиною відчуття постійної небезпеки та послужило поштовхом до періодичних заходів, спрямованих на зміну ситуації. Ізраїль не зазнав поразки у численних конфліктах з арабськими країнами протягом історії свого існування, чому сприяла ефективна система безпеки, що почала створюватися у 1940-х рр., та наразі складається з наступних служб і установ:
- військові: Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ;
- поліція (Цивільна гвардія /Мішмар Езрахі та прикордонна поліція / Магав);
- спеціальні служби: Загальна служба безпеки Ізраїлю (ШАБАК, або Шин Бєт), Служба зовнішньої розвідки (Моссад), Управління військової розвідки (Аман);
- служби невідкладного порятунку, а також Управління в’язниць Ізраїлю тощо.
ЦАХАЛ була створена невдовзі після проголошення незалежності Держави Ізраїль. 26 травня 1948 р. прем’єр-міністр Держави Ізраїль Давид Бен-Гуріон підписав «Указ про Армію оборони Ізраїлю», кістяк якої становили загони єврейської самооборони (Хагана) та окремих парамілітарних угрупувань (Лехі, Іргун). Доктрина дій (воєнна доктрина) армії була розроблена у 1949 р. полковником ЦАХАЛу Хаїмом Ласковим. Серед основних положень т. зв. «доктрини Ласкова»:
- через географічне розташування, перевагу супротивника у військовій техніці та живій силі, Ізраїль може розраховувати на перемогу лише у випадку швидкого виведення з ладу його військової інфраструктури;
- Ізраїль не має можливості вести тривалу війну, оскільки це призведе до необхідності мобілізації значної частини населення, що може фактично зупинити економіку країни.
Ефективність доктрини була неодноразово підтверджена перемогами єврейської держави під час воєнних конфліктів ХХ ст. Враховуючи отриманий досвід, положення цієї програми постійно уточнювалися та доповнювалися.
ЦАХАЛ складається з трьох типів збройних сил: сухопутні, військово-повітряні та військово-морські. Серед сухопутних сил варто згадати один з найбільш відзначених підрозділів – 1-шу бригаду «Голані», бійці якої брали участь майже у всіх військових операціях Держави Ізраїль. Спеціальний загін бригади – 269-й («Сайєрет Маткаль») був задіяний у звільненні заручників в терміналі аеропорту Ентеббе, Уганда, в 1976 р., що стало найвідомішою місією порятунку цього підрозділу.
Суттєвою відмінністю ізраїльської армії від інших армій світу є призов жінок, втім останнім часом переважна більшість з них служить в небойових частинах. Винятком є 33-й піхотний батальйон (Батальйон Каракаль) сухопутних сил, створений спеціально для військової служби жінок. Підрозділ здійснює патрульну службу, зокрема південних кордонів Ізраїлю.
З початку 1970-х рр. військово-промисловий комплекс (ВПК) Ізраїлю постійно розширювався, і наразі держава здатна виробляти передову військову техніку – від танків і модифікацій реактивних літаків до високоточної «розумної» зброї (мікроелектроніки, ракет «море-море», «повітря-повітря» тощо). Понад 75 % об’єму військового виробництва йде на експорт, яким займається управління військово-технічного співробітництва із зарубіжними країнами (СІБАТ). Окрім того, існує управління, що відповідає за координацію виробничої діяльності організацій ВПК, забезпечення армії зброєю вітчизняного ВПК та закупівлі за кордоном – МАНХАР. Обидві структури є частиною системи управління міністерства оборони.
Уся науково-дослідницька діяльність, пов’язана з обороноздатністю країни, координується Міністерством оборони Ізраїлю. На сучасному етапі багатогалузева військова промисловість країни орієнтована на розробку сучасніших та складніших зразків озброєння та військової техніки. Так, країна активно створює власну багаторівневу систему протиракетної оборони (ПРО), що зможе протидіяти ракетам малої та середньої дальності. Однією зі складових цієї системи є «Залізний купол», який позитивно проявив себе під час операцій Ізраїлю в Секторі Гази.
Рівень технічної оснащеності та боєздатності ізраїльської армії – один з найвищих у світі, при цьому якісні характеристики військової техніки постійно вдосконалюються. Ізраїльська армія здатна за 24 години мобілізувати понад половину резервних частин. Наразі Ізраїль – одна з небагатьох держав, чия армія здатна вести мережецентричну війну останнього покоління (всі учасники бойових дій здатні об’єднатися у єдину мережу).
Серед спеціальних служб однією з найвідоміших є Моссад – Служба зовнішньої розвідки, сформована у 1949 р. під назвою «Центральний інститут для координації», першим очільником якого став Реувен Шілоах (1909–1959). Остаточно рішення про утворення «політичної розвідки» було прийнято ізраїльським урядом в 1951 р. З найбільш успішних операцій установи можна виділити таємну операцію з вивезення з Аргентини до Ізраїлю нацистського офіцера та співробітника гестапо, відповідального за «остаточне вирішення єврейського питання» Адольфа Ейхмана у 1960 р. Незважаючи на те, що Моссад – це цивільна структура, більшість її співробітників пройшли діючу службу в армії та мають армійські звання. Особливістю служби є наявність, окрім співробітників та агентів (підготовкою останніх займається академія Моссада «Мідраш»), сайанім – добровільних помічників по всьому світу (євреї, які зберігають лояльність своїй країні, але мають симпатії до Держави Ізраїль).
Протягом свого існування Держава Ізраїль в якості способу забезпечення життєво важливих національних інтересів сформувала та використовує асиметричну стратегію, що передбачає 3 основні елементи: армію, з широким спектром завдань та здатною до адаптивних форм і способів її застосування; стратегічний союз із США − однією з найбільших світових держав; периферійну регіональну стратегію – новий спосіб побудови взаємовідносин із сусідніми країнами. Остання передбачала 2 напрями діяльності: 1) створення союзів з неарабськими мусульманськими державами, які знаходяться на регіональній периферії; 2) підтримка різних неарабських етнічних і конфесійних меншин на Близькому Сході. Здебільшого, завдячуючи периферійній стратегії разом із потужними силами безпеки, Державі Ізраїль вдалося вистояти у ворожому оточенні. В умовах агресії Російської Федерації проти України ізраїльський досвід вироблення та здійснення подібної стратегії, її реалізації на практиці є актуальним та важливим завданням.